В любій справі, чи то військовій, чи кухарській, чи медичній завжди є місце для певних «особливостей» чи «спеціальностей»: особливих завдань, прийомів, спеціальних навиків, інструментів…

Коли мова заходить за зброю, то і тут таких особливостей знаходимо достатньо, що і буде, певним чином, проілюстровано на прикладі експонатів Львівського Історичного Музею, і особливо тих, які приймали участь у виставках «Майстер Клинок».

Відвідувачі виставки МАЙСТЕР Клинок 2007 року пам’ятаюсь вітрини, в яких Музей серед інших експонатів демонстрував величезні дворучні мечі, сумнозвісні катівські мечі, а також меч, який використовували при полюванні на кабана — так званий «кабанячий» меч. Саме про них і піде мова далі: дворучник, катівський, кабанячий.

В тому, що дані мечі підходять під визначення «особливі» чи «спеціальні» ні в кого не викликає сумнівів. І справа тут не в тому, що їх об’єднує розмір чи вага, а саме в призначенні, за межами якого цю зброю, як правило, не використовували.

Для прикладу — катівський меч, який інколи ще називають «мечем правосуддя» — був у використанні такої сумнозвісної професії, як кат. І лише він ним користувався, оскільки розглядати такий меч як повноцінну бойову зброю не доводиться, власне із-за його параметрів.

Найбільший з експонованих мечів — меч з міста Ельблонг (Польща) — має ширину клинка майже 8 см. Як і решта таких мечів, він має прямий широкий обосічний Клинок із заокругленим і тупо зрізаним вістрям, однодольний, з невисоким ребром. Один з представлених мечів мав Клинок овальний в перерізі, на зразок двовипуклої лінзи. Клинки традиційно позначені клеймами та гербами, в даному випадку — гербом міста Ельблонг. Присутність герба в більшості випадків обов’язкова, оскільки такий меч був власністю муніципальною, а не особистим майном ката, якого, доречі, у Польщі тих часів називали влучним терміном «малодобрий». Традиційною є також присутність написів і зображень на таких мечах. Зображення — це, як правило, сцени екзекуцій, шибениця, плаха, кат, зображення монахів чи святих, Феміди з терезами та ін. Написи — як правило моралізуючого характеру, цитати з Біблії, інколи — ім’я «малодоброго», інколи — дата.

Руків’я такого меча розраховане на подвійний хват. Здебільшого катівський меч ножен не мав.

Загальна довжина меча з міста Ельблонг — 117,5 см; Клинок — 85 см, при ширині 8 см. Вага — близько 4,5 кг. Датуються представлені на виставці мечі XVI-XVII ст. Відомі дані мечі, як тип, з кінця ХІІІ ст. і аж до XVIII ст.

Меч кабанячий (свинячий, мисливський) як тип з’явився в Німеччині, для полювання на кабана, від того і отримав свою назву. Полювання з мечем в руках на такого звіра, як дикий кабан — розвага вкрай небезпечна. І якщо традиційно використовувалась рогатина, то меч в руках мисливця свідчив про його хоробрість і вміння.

Руків’я меча часто схоже на руків’я кавалерійських мечів і здебільшого обтягнене шкірою.

Клинок такого меча мав неординарний вигляд — на три чверті це, практично, кований стержень, а решта довжини клинка — це розширення, схоже на лопатку, що закінчується вістрям.

У представленого на виставці меча Клинок відкутий у вигляді товстої полоси з двосічним пером, позначений клеймами. Загальна довжина меча — 132 см, довжина клинка — 100 см, ширина — 3,6 см, ширина пера — 5,6 см. Гарда складається з масивної циліндричної хрестовини і двох захисних кілець. Гриф обтягнений чорною шкірою.

Досить часто в кабанячих мечах використовувався прийом, характерний, скоріше, для рогатини. Поперек клинка, в районі лопатки, робили отвір, в який вставлявся металічний стержень, і його загострені кінці відгинали в сторону вістря. Такий своєрідний стопор запобігав глибокому проникненню клинка, що могло мати негативні для мисливця наслідки.

Даний тип меча проіснував до середини XVI ст. і виготовлявся, як правило, в Німеччині чи Іспанії. Меч з колекції Музею датується кінцем XIII-початком XIV ст.

Меч дворучний — найбільш відомий з перерахованих, в силу різних причин. Одна з них — це й справді те, що дворучник — самий великий серед мечів. Інколи довжина такого меча сягає двох метрів. Розміри найбільшого з експонованих на виставці — 172 см загальної довжини. Довжина самого клинка — 131,6 см, ширина клинка — 5,2 см. Але, не дивлячись на такі розміри, вага дворучників в середньому становила 2,5-4,5 кг.

З’являються дворучні мечі у XV ст. і первісно використовуються при обороні фортець для збивання штурмових драбин.

Згодом дворучник стає головною зброєю європейської найманої піхоти — як правило німецьких ландскнехтів, які, при наявності відповідного «сертифікату» про вміння володіти «цвайхандером» (або ж «еспадоном» — власне під такими назвами ці мечі були відомі в ті часи), могли розраховувати на подвійну оплату. Головна задача, яка ставилась тепер перед власником дворучного меча — встигнути обрубати піки супротивника при лобових атаках — і тому «цвайхандермейстрів» ставили на передовій лінії. Вже в подальшому, при дуже тісних сутичках, дворучник використовувати було незручно, тому ландскнехти озброювались додатковим коротким мечем, з S-подібною гардою, який і відомий під назвою «ландскнетта». Зате, якщо вже воїн отримував можливість орудувати еспадроном, тоді довкола такого бійця в радіусі двох-трьох метрів мала утворюватися «мертва зона»! В зв’язку з цим, людей, озброєних еспадоном, розставляли зі значною дистанцією, адже в «поле зору» такого меча могли ненароком потрапити свої ж воїни. На батальйон, як правило, припадало п’ять-сім цвайнхандермейстрів, не більше.

В подальшому дворучник використовувався при охороні, зокрема, полководця чи прапора, на зразок зброї почесного караулу.

Загалом, можна говорити про те, що дворучник, з’явившись в XV ст., активно використовувався і в XVI ст., але в XVII ст. цей меч уже не переходить. Представлені на виставці Львівським Історичним Музеєм дворучники, а також ті зразки, які постійно експонуються в «Музеї-Арсеналі» — робота XVI століття, і в основному німецького, а також італійського виробництва.