У ІІІ ст. до н.е. на зміну скіфам приходять сармати. Вони займають територію Північного Причерномор’я, від Дону до Дунаю. За повідомленнями античних авторів (Діодом сіцілійський, Лукіан, Полієн, інші), просування їх супроводжувалось війнами, внаслідок яких сармати «спустошили значну частину Скіфії, і поголовно знищували переможених, перетворивши більшу частину країни в пустелю». Культура сарматів базувалась на ведені війн. Нерідко сармати у своїх завойовницьких походах доходили до кордонів Римської імперії і перетинали їх. Одним з головних видів наступального озброєння сарматів були мечі та кинджали, котрі наявні не тільки у заможних похованнях, але дуже часто в похованнях звичайних воїнів.

У період панування сарматів на територій Північного Причерномор’я можна виділити прохорівську культуру IV-ІІ ст. до н.е., це так званий І-й період. У другій половині ІІ ст. до н.е. в Причорноморських степах починається ІІ-й, середньосарматський, період, чи «сусловська» культура, що підтверджує зміна типів озброєння. ІІІ-й підздньосарматський період датується кінцем І-ІІІ ст. н.е. Кожній з цих культур притаманні свої типи кинджалів та мечів. Вони різняться за рукояттю, навершшям та перехрестям, які притаманні тому чи іншому періоду.

Клинки всіх кинджалів та мечів двулезові, в перетині линзовідні, двояковипуклі чи сплощені. Кінці клинків недовгі, загострені, ріже, округлені.

Леза бувають двох видів: які ідуть паралельно, звужуючись лише в останній третині, та ті, які мають вигляд рівнобедренного трикутника.

За ознаками перехрестя та навершя мечі та кинджали поділяються на:

– перехрестя серповидні чи вузькі з прямим навершя;

– з кільцевидним навершям;

– мечі та кинджали без металевого навершя.

У прохорівський час у сарматів панують мечі і кинджали з серповидним чи вузьким прямим навершшям – така зброя типова для прохорівської культури. В IV ст. до н.е. на території Приуралля з’являється велика група мечів перехідної форми, яка демонструє поступове перетворення савроматського меча с брусковидним навершям и метеликовидним перехрестям в прохорівський меч з серповидним навершям і прямим перехрестям.

Перехрестя можна поділити на два виду – зламане під тупим кутом (датується IV ст. до н.е.) та пряме перехрестям з прямим навершієм. Пряме перехрестя формується переважно у приуральських сарматів. В IV ст. там широко розповсюдженні мечі з перехрестям у вигляді зламаного під тупим кутом бруска, ріже дугоподібним. К ІІІ ст. перехрестя випрямлюються, та починаючи з цього часу вони у всіх сарматських мечів бувають тільки одного виду – прямі.

Навершя можуть бути чи зовсім пряме, чи ледве зігнуте, чи навпаки, підняте угору в вигляді ріжок, дуже часто у вигляді серпа. Перехрестя завжди були прямі. Рукоять в перетині була як правило ромбічна, але нерідко бувала кругла, овальна чи прямокутна. Як і на мечах інших видів, рукояті обгорталися ремінцями, сліди яких нерідко зберігаються. Обоюдогострий Клинок усіх мечів буває лінзовидний у перерізі, ромбічний, іноді посередині клинка проходив виступаючий рельєф чи ринва. У заможних могилах дерев’яні чи кожані піхви мечів вкривалися золотими пластинками, прикрашеними філігранню та емалевими вкладками (мал. 1). Золота проволока чи вузькі пластинки прикрашали іноді і навершя меча.

Таки мечі та кинджали є класичними для прохорівської культури, вони складають найбільш численну групу, однак вже сформованою і ведучою формою вони стають лише на рубежі IV-ІІІ ст. до н.е. і безроздільно панують до кінця прохоровського періоду. На території Північного Причорномор’я вони дуже рідкі, що зумовлюється загальною малочисельністю раньосарматських поховань.

В кінці ІІІ-ІІ ст. до н.е. серед прохорівської зброї починають з’являтися мечі з кільцевидним навершшям та прямим перехрестям, що стає ведучою формою мечів на наступний, середньо-сарматський період розвитку (мал. 2).

За основними типологічними і морфологічними характеристиками зброя з кільцевидним навершям близька до зброї з серповидним навершям. Довжина кинджалів 20-31 см, мечі, як правило, мали Клинок довжиною від 33 см до 45-46 см. Така довжина типова для території Сарматії (приблизно 66%). Мечі з довжиною понад 50 см зустрічаються дуже рідко, і, як правило вони не є типовими – вони не набули поширення у сарматів. Довгі мечі (понад 70 см) складають всього 5%, причому половини їх відноситься до прохорівського часу.

Більшість клинків у перерізі лінзовидні, товщиною 4-5 см. Перехрестя у всіх мечів та кинджалів цього типа пряме, зроблене зі смуги заліза товщиною 1 см чи плоске, товщиною 2-3 см, довжина перехрестя від 5 до 7 см. Майже усі перехрестя овальні, оточують п’яту кинджала в основі рукояті. Перехрестя мечів та кинджалів з кільцевидним навершям виготовлялось із залізного прута, яким огинали п’яту клинка і зварювали у одного з кінців.

Рукоять була у 1,5-2,5 рази вужча ніж Клинок. Звичайно рукоять лише не набагато вужча за Клинок. Довжина рукояті з кільцем навершя була 10-13 см, незалежно від загальної довжини меча, що відповідає розміру стиснутої кісті. Рукояті обкладалися дерев’яними накладками чи обгорталися ремінцем. В деяких випадках рукояті могли мати кістяні обкладки.

Виготовлення клинків теж розрізнялося: перший спосіб – коли Клинок відковувався з двох зварених смуг заліза, та що служила основою, була з високовуглеродістой сталі 0,6-0,7%, накладка була з кричного заліза. Другий спосіб був більш важкий: брали три зварені смуги заліза, центральна, яка служила основою – високо вуглецева 0,8-1% сталь, обкладки з обох сторін – середньовуглецева 0,6-0,7%. Діаметр кільцевого навершя рідко був менше за 4 см, як правило він становив 4-5 см.

Кільцевидне навершя у сарматських мечів виробляється разом з формуванням прямого перерехрестя. Еволюція перехрестя у сарматських мечів відбувалася від бруньковидного, через серцевидне, к метеликовидному і далі до прямого.

На різницю від скіфів в похованнях яким був тільки один вид клинкового озброєння ( крім двох багатих поховань – Старша Могила, с. Кирилівка курган №13), у сарматських похованнях нерідко зустрічаються як меч, так і кинджал одночасно. Як правило всі вони знайдені в похованнях ІІІ-ІІ ст. до н.е. в часи розвитої прохоровської культури. Мечі с кільцевидним навершям та кинджал с серповидним навершям одночасно були знайдені у Верхньопогромненьському могильнику, кургани №1/13, №7/6; Калиновському могильнику, курган №19/17; Політотдельському могильнику, курган №19/26. В кургані №11/2 могильника Кара-Оба кинджал з кільцевим навершям був разом з мечем с серповидним навершям.

В І ст. до н.е.— І ст. н.е. мечі і кинджали з кільцевидним навершям разом із сарматськими племенами розповсюджуються далеко на захід. Вони зустрічаються в похованнях на р. Молочной (с. Ново-Филипівка), на Північному Донці, на території Дніпростроя біля Запоріжжя. Деяка кількість мечів була знайдена в степовому Криму (мавзолей Неаполя Скіфського). Таким чином, мечі і кинджали з кільцевидним навершям отримали широке розповсюдження на території Північного Причорномор’я з кінця ІІ ст. до н.е. Ареал цього виду клинкової зброї охоплює всю зону степів Північного Причорномор’я, займаючи на півночі і частину лісостепу. Відносна рівномірність їх розповсюдження свідчить про те, що ця зброя складала основний вид озброєння сарматського населення.

На відміну від скіфських, сарматські мечі прикрашалися коштовними металами набагато ріже, та знахідок їх значно менш, але мечі і кинджали, які оздоблені коштовними металами і каміннями, відомі на всіх трьох етапах розвитку сарматської культури. Порожьский меч – єдиний екземпляр парадного сарматського озброєння в Північному Причорномор’ї. Найбільш рання знахідка парадного сарматського озброєння датується ІІІ-ІІ ст. до н.е. і відноситься до прохорівської культури (1-й Прохоровський курган, Красногорський, Верхне-Погромово, Жутово, Терновський могильник).

Як правило мечі і кинджали з кільцевидним навершям, як і мечі з серповидним навершям носили в дерев’яних піхвах. Піхви фарбувались у червоний колір різних відтінків. Іноді дерев’яні піхви зверху обтягувалися тонкою шкірою (Кара-Оба, курган №11/1, Бережанівка ІІ, кургани №№81 та 84, Сусли, курган №49), також пофарбованою в червоний колір. Кінець піхв також міг бути двояким: округлим з розширенням на кінцях, чи прямокутним без розширення. Носили їх, вірогідно, на правому стегні прикріпленими до ноги при допомозі охоплюючи її ріменців. Кинджали носили подібним же способом.

У сусловський час облік сарматського парадного озброєння змінюється, з’являється новий тип піхв – з двійними симетричними виступами у устя і на кінці.

Парадне озброєння сарматського часу прикрашалось більш різноманітно і в цілому скромніше, ніж скіфські парадні мечі та кинджали, декор яких виконувався по одноманітній традиційній схемі.

Мечі і кинджали з кільцевидним навершям проіснували досить довго. Вони зустрічаються і в піздньосарматьский час разом з мечами без металевого навершя.

Особливу групу мечів складають мечі з вузькими клинками (Ново-Ніколькське курган №9/2, Калинівка №6/5). У меча з Ново-Нікольського могильника довжина складає 55 см, а ширина 2,8 см. Такий же вузький і меч з могильника Калинівка – довжина 57 см, ширина – 3,3 см. Деякі екземпляри таких мечів пристосовані не стільки для колючого, скільки для рубляного удару, і вірогідно були зброєю кінних воїнів.

Мечі і кинджали без металевого навершя характерні для піздньосарматьсокого етапу і є одним з елементів його матеріальної культури, як мечі з кільцевидним навершям для середньосарматського. Традиційно така зброя домінує в ІІ-IV ст. н.е., але з’являється вона значно раніше, десь у І ст. до н.е. ( хут. Арпачин, с. Брилевка). Меч довжиною 75 см знайден в похованні Водославка і датується І ст. н.е. Кількісно довгі мечі уступають коротким в сарматських похованнях І ст. н.е., але саме ці знахідки і данні історичних джерел (Тацит. Історії, І, 79) кажуть про те, що довгі мечі знаходилися на озброєнні сарматського війська з І ст. н.е. і пізніше.

У піздньосарматський період панують довгі мечі – довжиною понад 70 см. Короткі мечі – 50-70 см зустрічаються дуже рідко – одиничні знахідки їх відомі в Поволж’є, на Боспорі, у Криму і в Молдові. Такі довгі мечі були зброєю вершників, і як вже згадувалося, були призначені для рубленого удару. Завдяки довжині меча і його великої ваги цей удар був дуже ефективним, особливо при боротьбі з піхотою супротивника.

Усі мечі та кинджали двулезові. Леза мечів від п’яти клинка йдуть майже паралельно, звужуючись лише в останній треті довжини, а нерідко і у самого вістря. В перетині клики лінзовидні, двояковипулі чи сплощені, Кінець клинка гострий, ріже скруглений. Ширина клинків мечів у п’яти в середньому рівняється 4-6 см, іноді 7 см, зустрічаються мечі з дуже довгими (112 см) і вузькими клинками.

Рукоять-штир робився разом із клинком з одного куска заліза. Середня довжина штиря мечів – 12-15 см, але є штирі і довші і коротші – мабуть це залежало від індивідуального замовлення та фізичних особливостей воїна. Штирі прямі чи злегка розширяються. В перетині вони плоскі чи квадратно-прямокутні, значно ріже – овальні. Іноді у верхній чи середній частині штиря є отвір, в який вставлявся залізний чи бронзовий штифт для прикріплення обкладок рукояті (мал. 3, 10).

Обкладинки були, як правило дерев’яні, але зустрічаються і кістяні. Рукояті мечів заможних воїнів могли обкладатися золотом.

Мечі іноді прикрашались навершем з різних мінералів – бурштину, халцедону, онікса, топаза, алебастру, стекла, оплавленого в позолоту, срібла (Нещеретово, Новогригорьевка, Маяки). У менш заможних воїнів навершя робилися з кісті, обпеченої глини, дерева або інших дешевих матеріалів.

Кинджали як правило мають в довжину 30-40 см. Кинджали меньшої довжини зустрічаються в похованнях дуже рідко, наприклад, кинджал з Перещепино №1/11, він має довжину 21 см, ширину у п’яти 3 см та довжина черенка 5,6 см. Фрагменти кинджала такого же типу знайдені у с. Миколаївка Ворошиловградської області.

Деякі кинджали мають клинки трикутно-витягнутої форми (Курпе-Бай, курган №2, Старица, кургани №№ 26 та 69). Ширина клинків кинджалів у п’яти рівна 3-4,5 см. Екземпляри з дуже вузькими та дуже широкими клинками зустрічаються дуже рідко. Довжина штирів кинджалів – 6-8 см, ширина 1-2 см.

Серед мечів та кинджалів без металевого навершя можна виділити ряд типів, які різняться в хронологічному відношенні, та за територією розповсюдження.

Тип 1. Це довгі мечі та кинджали з прямими перехрестями, без металевого навершя. Перехрестя залізні, ріже бронзові, короткі і дуже тонкі. Товщина їх не більш 1 см, а нерідко і ще менша (мал. 4, 7).

Тип 2. Цей тип був найбільш розповсюджений. Основа клинка була трикутна, плавно переходила в рукоять-штир. Штир, як правило, розширяється донизу, переходячи в Клинок іноді дуже плавно і поступово, іноді дуже різко (мал. 5, 6).

Тип 3. Представленний довгими мечами з клинком, основа якого утворює прямий кут з рукоятью-штиром. Кинджали цього типа невідомі (мал. 9, 10).

Тип 4. Цей тип представленний тільки одним мечем з привареною рукоятью-штиром. Він датується останньою чвертю IV-першою половиною V ст. н.е. та відноситься до післясарматського часу (мал 8).

Тип 5. Представленний виключно кинджалами чи короткими мечами, які мають бокові вирізи у п’яти клинка, вірогідно для кріплення перехрестя (мал. 3, 11, 14). Перехрестя виготовлялося з дерева і тому не збереглося. Кількість вирізів буває різним. Найбільш розповсюджені кинджали які мають по одному вирізу з обох сторін клинка. Зустрічаються кинджали, які мають один виріз з одного боку та два вирізи з другого або по два вирізу з кожної сторони.

Як і у попередній час піхви для такої зброї мали червоний колір. Форма і матеріал теж не відрізнявся від попередніх – він був стабільний на протязі багатьох віків. Піхви мечів і кинджалів окремих представників знаті могли обгортуватися золотом.

Мечі без металевого навершя носилися на портупейному ремні, котрий іноді був просунутий в скобу на середній частині піхв. В більшості сарматських поховань (Перещепино, Приморське, Усть-Каменка) кинджали розміщувалися справа, а мечі зліва від скелета, як вірогідно і носилися при житті.

Довгі мечі, котрі близькі до піздньосарматських, широко розповсюджуються в Центральній Європі починаючи з V ст. н.е. Майже усі вони мають металеве перехрестя, а рукояті багатьох екземплярів прикрашені із занадтою розкішшю, що характерно для епохи великого переселення народів. Навершя таких мечів виготовлені з стекла і напівкоштовних каменів, часто інкрустовані, прикрашені золотими та срібними накладками (аналогічними знахідкам в Керчі) розповсюджуються по усій Європі, включаючи Англію та Скандинавію.